divega: (Default)
[personal profile] divega
І коли закінчиться ця тиха війна між Ними і Нами.

Спробував зрозуміти логіку людей, які є носіями російсько-радянської культурної традиції в Україні. Чому вони часто роблять ну цілком нелогічні речі, впираються там, де це абсолютно непотрібно – як от в історії з рибкамм. Чому вони хамелять, причому будучи не бидлотою заводською, а професорам університетів, як Євгенія Більченко. І от що надумав.

На мою думку, питання не в мові взагалі. Тобто мова безперечно грає роль – але лише як маркер. Ви ж пам’ятаєте, у свій час в Російській імперії вся еліта фанатіла від французької мови і культури – залишаючись при цьому справжніми азійськими, татарсько-угрофінськими московітами. Питання – в статусі.

Люди на кшталт Більченко народилися, сформували, виросли і жили в ситуації, коли вони були невід’ємною частиною “великой русской культуры”. Ми не будемо зараз обговорювати “великість”, важливо не те, якою вона була насправді, а якою вона була для них. Для них вона була і є великою. В той же самий час українська культура носила характер відверто декоративний. Треба було, щоб вона існувала – вона й існувала. Не більше. Звідси і шароварщина, і все інше – бо навіщо заморочуватися чимось серйозним, якщо задача проста, лише підтримувати видимість існування української культури, української мови, українського народу.

Для таких людей, особливо з Харкова, Києва взагалі не існувало. Формально – так, а фактично вони напряму замикалися на Москву, сприймаючи Київ лише як необхідний бюрократичний етап. Не більше. (“Особливо з Харкова” тому, що це колишня столиця УСРР, “первая столица”, як вони самі кажуть. Для них Київ – це той, хто відібрав столичний статус. І ще й смів, хоч і ду-у-уже тихо, нагадувати, що формально Харків все-таки належить до Української РСР.)

Крім того, русифікація, яка була направлена в основному на міста – з селами ніхто не заморочувався, або просто знищували, як в Голодомор – сформувала дихотомію “освічений російськомовний містянин – тупий україномовний селюк”. Тобто по факту в УКРАЇНСЬКІЙ радянській соціалістичній республіці склалася ситуація, коли адепт російської, імперської (це ключове слово усього тексту!) культури був у привілейованому становищі. Інколи – навіть формально, мова, наприклад, про підняття зарплатні вчителям російської мови (в УРСР). І завжди – фактично, незважаючи на всі байки про рівність народів в СРСР.

А після 1991-го ситуація потихеньку почала мінятися. По-перше, українська культура, мова формально отримали певні права – що уже було неприємно імперіям. По-друге, Росія часів Єльцина замкнулася в своїх проблемах, і до того ж Харкова їй було приблизно як до Верхньої Нори (там знаходився штаб однієї з армій Групи Радянській Військ в Німеччині). Росія часів Єльцина навіть Крим покинула напризволяще, хоча там відбувалися речі дуже серйозні – фактично республіканський переворот, на користь, звісно ж, РФ.

Отже, після Біловезької пущі імперці втратили свій формальний статус. Але залишився статус фактичний, який з початку 2000-х почали посилювали в медіасфері – знищення українських ТБ, музики і т. ін.., заміна всього українського україномовного контенту прямо російським або російськомовним українським, тобто “майже російським”. І це дозволяло їм миритися із однією державною мовою – бо ж фактично все одно це була двомовність.

А після втечі Януковича і зміни влади ситуація підійшла до тієї точки, де і фактичний статус російських імперців в Україні почав витікати крізь пальці. Оця от історія з рибками – зайве підтвердження. Українці доросли до того, щоб вимагати того, чого вони вправі вимагати згідно із законом, але раніше не вимагали, бо імперці та їх україномовні посіпаки просто затюкали б. І саме це найбільше бісить імперців. Те, що їм наказують вчорашні безграмотні селюки чи декоративні “украинцы”.

Ця ситуація абсолютно не нова і не унікальна. Через це пройшли усі імперії. І усі імперці у колишніх колоніях. Але це дуже важко і болісно. І саме через цей біль російські імперці в Україні чинять шалений і, здавалося б, нелогічний спротив. Ну от повертаємося до історії з рибками. Логічно ж на місці художниці було сказати – так, дійсно, це моя помилка, давайте перепишемо, та й по всьому. Логічно? Ні. Бо це означає, що імперський статус в Україні більше не діє. Це означає, що російська культурна спільнота має зробити отак от – сказати “Ок, ми розуміємо, що ми живемо в незалежній Україні, але ми ж теж є, тож дайте нам оцей от невеличкий шматочок простору, де ми будемо собі варитися”. Такий собі ментальний Рашатаун. От штука в тому, що вони не можуть так сказати – бо прекрасно пам’ятають часи, коли ВЕСЬ культурний простір належав їм. Коли міські діти гордилися в сільських літніх гостях, що вони говорять російською – а зараз російськомовні батьки забороняють дітям читати російськомовні книжки, тільки українські, тобто ще вчора “селюцькі” і “декоративні”. (І це я не про себе, я знаю такі реальні приклади, спілкуюся з цими людьми.)

Колись Андрій Бондар висловив дуже цікаву думку. (Та і я грішний про таку ідею писав, тільки трохи інакше, простіше і стьобніше.) Зробити “російськомовним українцям” їх окрему мову. Вони ж по суті своїй говорять не російською – це вам скаже будь-який житель РФ. Я знаю жителя Тамбова, він сам говорив про те, що в Донецьку говорять не по-русскі. Звісно, це майже окрема мова. Чого б не оформити її, як пропонував пан Бондар, в якусь “східноукраїнську мову”, себто “восточноукрАинский язык”? А ні. Бо це буде страшний удар по імперській свідомості. Вони ж вважають, що говорять і пишуть мовою Пушкіна, Толстого і Достоєвского – а що таке “восточноукраинский язык”? Це мова донецьких шахтарів і харківських гопників. Я утрирую, але зовсім трохи. Та й ними самими це лінгвістичне явище сприйматиметься саме так.

Отже, головна причина цього безглуздого на перший погляд бунту “русскоязичних украінцев” – не мова. Мова – це як маячок. Головна причина – це втрата імперського статусу. Втрата своєї вищості. І не просто втрата. Найстрашніше те, що тепер їм диктують умови ті, хто ще десять років тому – що вже казати про радянські часи! – приїздив не те що до Харкова, а до Києва, і бігом переходив на російську, аби ніхто не дізнався, що він говорить “хохляцькою” мовою. Вчорашні селюки стали господарями в країні – і почали диктувати умови. І саме це – найбільша, найболючіша проблема адептів русского міра в Україні. І з цим вони не змиряться ніколи. НІ-КО-ЛИ.

Тому ця війна між українцями та адептами російської імперськості закінчиться рівно тоді, коли останній із оних залишить цей світ. Тобто або виїде туди, де його імперськість досі панує, або помре. (Якби ми були московитами, я б ще додав “поки не сяде” чи “поки не вб’ють”, але ми ж, попри все, європейська нація, на відміну від азійських “россиян”.) А до того ця затихаюча, загниваюча субстанція буде і далі викидати отакі от коники – просто щоб показати, що вона ще щось може. Безглузде, нелогічне, дурне – але може.

УПД. В коментарях на ФБ натрапив на ось таке:

Навіть у Львові зламу 80-90-х перелякані асвабадітєлі волали прямим текстом “Раньше русские были главными, а теперь что?”

Що й треба було довести.

Джерело: https://vmylenko.com/2016/08/17/v-chomu-holovna-problema-nosiyiv-russkoho-mira-v-ukrayini/
From:
Anonymous( )Anonymous This account has disabled anonymous posting.
OpenID( )OpenID You can comment on this post while signed in with an account from many other sites, once you have confirmed your email address. Sign in using OpenID.
User
Account name:
Password:
If you don't have an account you can create one now.
Subject:
HTML doesn't work in the subject.

Message:

 
Notice: This account is set to log the IP addresses of everyone who comments.
Links will be displayed as unclickable URLs to help prevent spam.

Profile

divega: (Default)
divega

April 2017

S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16 171819202122
23242526272829
30      

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 25th, 2017 08:35 am
Powered by Dreamwidth Studios